В начале двухтысячных я была главредом украинского оптического журнала “Око”. Задумывая летом 2002-го новую рубрику “Знаменитости в очках”, я хотела открыть ее разговором со Ступкой. В конце сентября мы встретились в Киевском театре им. Франко, а в октябрьском номере журнала интервью было опубликовано.
БОГДАН СТУПКА: “ОКУЛЯРИ ЗБАГАЧУЮТЬ ПЛАСТИЧНI МОЖЛИВОСТI АКТОРА...”
? - Богдане Сильвестровичу, Ви носите окуляри?
- Вже давно – вони мені потрібні для читання. А так я бачу добре – особливо красивих жінок. Бачу їх зблизька, здалека...? - Які у Вас окуляри?
- Німецькі. Марки не знаю, а на оправі позначки немає.? - Ви – актор, людина публічної професії. Існує думка, що таким людям носити окуляри не зовсім зручно – начебто це псує зовнішній вигляд. Як Ви до цього ставитесь?
- Ну, якщо необхідні окуляри, то треба їх носити. І, безумовно, красиві окуляри та ще й підібрані до типу обличчя, тільки прикрашають лице. Я Вам більше скажу: деякі актори навіть носять окуляри з простими, “нульовими” лінзами – тільки для іміджу.? - Окуляри можуть щось додати до іміджу?
- Мені здається, багато хто вважає, що окуляри додають творцю інтелекту. А на мою думку, якщо інтелекту немає, то окуляри нічого не додадуть. Але я не завжди був таким розумним, не так функціонально відносився до окулярів. В молоді роки мені теж здавалось, що ті, хто ходить в окулярах, розумніші за інших... Думав: о, я собі обов’язково куплю окуляри! А потім почав погано бачити, коли читаю, і в мене вже + 3,5... З роками я зрозумів просту річ: окуляри, як і все інше зовнішнє – не індикатор. Індикатор у людини всередині.Але ж окуляри значно змінюють зовнішній вигляд людини. Є, наприклад, велика фотографія видатного українського актора Амвросія Максиміліановича Бучми, вона висить в одній з гримувалень у нашому Театрі ім. І.Франка. Там молодий Бучма в пенсне. Це було під час НЕПу. Він пенсне одягнув, бріоліном прилизане волосся – ну, зовсім інша людина!
? - Ви носите сонцезахисні окуляри?
- Так – на відпочинку. Правда, цього року не носив, бо ще у відпустці не був. Піду у відпустку в жовтні, але буду і відпочивати, і працювати – зніматися в Польщі у Єжи Гофмана, у фільмі “Стара казка”. А взагалі відпочиваю в Криму. Там інколи і ношу сонцезахисні окуляри.
? - А чому – інколи?
- Вони мені трішечки заважають – важкі, і на переносиці давлять...
? - Зараз у світі сонцезахисні окуляри стали позасезонним аксесуаром: їх носять не тільки влітку, а й взимку, особливо жінки – наприклад, під розкішну шубу... Яке враження у Вас виникає, коли така суто літня річ з’являється на обличчі людини взимку?
- Перша думка: може, сонце на снігу відбивається і це подразнює очі – от люди і носять такі димчасті окуляри. А взагалі, Ви знаєте, хто що хоче, нехай те й одягає. Мені важко зрозуміти людей, яких дратує чи ображає все, що не схоже на звичне і зручне для них самих.
? - З історії ми знаємо, що окулярами користувались не тільки щоб краще бачити, а й щоб приховувати погляд. Чи можуть окуляри – не “дзеркальні”, за якими взагалі очей не видно – щось сховати?
- Я думаю, окуляри здатні допомогти людині приховати свою думку. Скажімо, Вам треба виграти час – тут можна, так би мовити, сховатись за окуляри. Є ціла атрибутика, відпрацьована акторами. Він дивиться на Вас або так, або отак... І коли має щось відповісти, знімає окуляри, тримає їх в руках, проходить час, він думає “Що ж його сказати?” Не хочеться відповідати на запитання напряму, може його обійти... От і починає грати окулярами.
До речі багато акторів користуються цим на сцені, тому що людина, яка носить окуляри, має просто інакшу пластику. І оці додаткові пластичні можливості, що виникають завдяки окулярам, допомагають актору зіграти роль... З ними легше тримати й заповнювати паузу. Він зніме окуляри, потім так притисне пальцями переносся... Ах!.. І тоді починає говорити щось таке надзвичайне.
? - При спілкуванні відчувається, що Ви – внутрішньо вільна людина. Скажіть, будь ласка, чи це дається від природи, чи виховується?
- Не знаю. В мене були чудові педагоги. Моя мати – дуже моральна жінка. Вона одна живе у Львові, їй дев’яносто один рік. Сама себе обслуговує і не хоче нікуди їхати. Вона сліпне, а я не знаю, що робити. Мама добре знає Біблію і на всі запитання має відповідь з Біблії. Тому мої шкільні друзі – ми дружимо вже сорок чотири роки – часто приходять до неї за порадою.
Я кожного вечора по телефону з нею розмовляю, і кожна розмова закінчується одним: “Богдане, шануй людей!”. Я їй кажу: “Мамо, ти ж мені це багато разів вже казала”. – “А я тобі нагадую – щоб не забував”. Це з дитинства йде.
? - Коли зустрічаюсь з чудовим актором, в мене завжди виникає питання: чи він зараз щиро відповідає мені, чи це суто гра?
- Дитино моя, ну яка тобі різниця? Аби талановито грав... І якщо добре грає, я захоплююсь: чому я так не вмію? Талановита гра – це ж просто чудо.
? - Ви розділяєте сцену і життя?
- Ні. Я Вам скажу, що, можливо, в театрі, на сцені люди живуть, а в житті – грають. Так мені здається.
? - Якщо б Ви мали вибір: тренувати зір, щоб не носити окуляри, чи придбати якісь чудові окуляри, – на чому б Ви зупинились?
- Не носити окуляри.
? - І у Вас є час займатись собою?
- А що ж я роблю все життя? Я тiльки те й роблю, що займаюсь собою.